-
Приймали присягу патрульні поліцейські Бориспільщини
У Борисполі, на центральній площі міста відбулась урочиста церемонія складання…
-
На Київщині очікується погіршення погодних умов
За прогнозами синоптиків, 25 березня на Київщині очікуються складні погодні…
-
У КОДА обговорили будівництво нової кільцевої дороги
За участі голови Київської обласної державної адміністрації Максима Мельничука, першого…
Історія
Вороньків
Село розміщується за 15 км у напрямку на південний захід від Борисполя. За фізико-географічними умовами місце розташування села – одна з надзаплавних терас річки Дніпра. Через село протікає річка Іква.
Найдавніші археологічні знахідки, виявлені тут, датуються II – поч. І тисячоліття до н.е. У двох кілометрах на захід і південний захід від Воронькова виявлено групу стародавніх курганів доби бронзи та раннього заліза. У центрі села збереглися залишки городища та валу часів Київської Русі.
У давньоруських літописах село згадується як укріплення Ворониця під 1109 роком. Ворониця також згадується і в "Повчанії" Володимира Мономаха. За народними переказами, назва села походить від прізвища воїна Ворона, який жив у цьому укріпленні і загинув, захищаючи його від печенігів.
У післятатарський період перші відомості про Вороньків маємо з 1525 року. Тоді воно називалося Воронковичі і було власністю Яцика Лозки, згодом – його синів.
В історичних документах 1624 року Вороньків вже згадується як містечко. А з початком визвольної війни (1648-1654 ) стало центром Вороньківської сотні Переяславського полку, до якої належали села Глибоке, Кийлів, Кальне, Рудяків. Вороньківські козаки брали участь у повстаннях Северина Наливайка, Тараса Федоровича (Трясила), у визвольній війні українського народу проти польського панування.
Козаки Вороньківської сотні відзначалися вільнолюбним характером. Яскравим свідченням цього є розповіді про події 1668 року, коли гетьманом Лівобережної України став Дем'ян Многогрішний, який змінив Петра Дорошенка і, на противагу своєму попереднику, присягнув на вірність московському цареві.
"...З фактом обрання Многогрішного не відразу всі примирились в Малоросії, і деякі міста і містечка продовжували відстоювати владу Дорошенка. До таких належало і містечко Вороньків у Переяславському повіті, що взимку 1668-1669 років прийняло до себе задніпровських козаків і знати не хотіло влади Многогрішного і Москви. У травні 1670 року полковник Родіон Григорович Дмітрашко з п'ятитисячним військом рушив із Баришівки на Вороньків, щоб взяти його приступом і побити прихильників Дорошенка. Та вороньківські козаки хоробро захищались. Дмітрашко сам був поранений з піщалі у бік навильот і змушений був відійти і стати у с. Глибокому в трьох верстах від Воронькова. Здається, що Вороньків так і не був взятий...", – свідчать історичні джерела.
У другій половині XVII – першій половині XVIII ст. Вороньків перебував у віданні сотників. Відомо імена Івана Берла (1696-1706), його сина Василя Берла. Деякий час сотником був Іван Сулименко. З 1759 року – Матвій Сулима.
У другій половині XVII ст. містечко Вороньків стало торгово-ремісничим центром. Щорічно тут проводилося два ярмарки. За історичними відомостями, 1741 року у Воронькові було 5 шпиталів, 2 церкви: Різдва Богородиці та Михайлівська.
У другій половині XVIII ст. розшарування населення за майновим принципом призвело до збідніння рядових козаків і збагачення старшини. За даними Рум'янцевського опису 1765-1769 років у Воронькові налічувався 381 двір, з них козацьких було 244, селянських – 33. Цей же опис дає відомості про майновий стан вороньківських козаків і селян. Значна частина з них не мала земельних наділів (53%). Це змушувало займатися ремеслами та промислами.
Сотенним містечком Переяславського полку Вороньків був до 1782 року. З 1802 року він став центром волості. До Вороньківського волосного правління належали села: Сальків, Кийлів, Рудяків, Софіївка, Мартусівка, Проців, хутори Жереб'ятин і Ревне.
1842 року у Воронькові відкрито початкове трирічне училище. За даними 1887 року, тут навчалося 80 хлопчиків і дівчинка.
За переписом 1859 року, у Воронькові – 342 двори і 3599 жителів.
За відомостями "Полного географического описання нашего отечества", 1903 року в містечку Воронькові було близько 6500 жителів. Діяли дві православні церкви, єврейський молитовний будинок, в місті було кілька крамниць. Проводилися два щорічні ярмарки. З підприємств – понад 70 вітряків, півтора десятка маслобоєнь. На початку XX ст. це був доволі великий населений пункт.
Революційні події початку XX ст. змінили містечко. Громадянська війна розділила Вороньків на два ворогуючі табори: тих, хто підтримував радянську владу, і тих, хто виступав за незалежну Україну. Таким був загін Івана Черпака (Штурби). З встановленням радянської влади більшість бійців було знищено. Івана Черпака підступно вбито. В економічному житті Воронькова в 20х роках XX ст. запроваджувалися нові форми господарювання. Почали створюватися колективні господарства. Першим таким господарством стало товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ, 1924 р.). 1928 року організовано комуну "Комінтерн", у 1930 – три колгоспи: "Зірка", "Перше Травня", "Жовтень". До березня 1930 року примусова колективізація у Воронькові була завершена. Пережив Вороньків і роки голодомору, страшні роки репресій і події Великої Вітчизняної війни. Фашистська окупація тривала два роки – з вересня 1941 до вересня 1943. Відступаючи окупанти спалили 1015 дворів. 486 воронькіців не повернулися з фронтів війни.
40 – 50-ті роки були роками відбудови зруйнованого господарства. У повоєнні роки до Воронькова приєднано хутор Романків (заснований ще у XVII ст. козаком Іваном Романенком).
1963 року на базі місцевих колгоспів було створено радгосп “Вороньківський" – велике господарство, що спеціалізувалося на виробництві молока і вирощуванні картоплі. 1978 року створено Радгосп "Дніпровський" – спеціалізоване господарство із заготівлі сіна та виробництва трав'яного борошна, комбікорму та олії. За статистичними даними, на 1985 рік село мало школу, дитячий садок, аптеку, поліклініку, стаціонарний корпус лікарні, будинок культури стадіон, автоматизовану телефонну станцію, радіовузол, 12 продовольчих і промислових магазинів.
На 1997 рік населення Воронькова становило 4379 чоловік. За роки перебудови й становлення незалежної держави відбулися зміни у веденні господарства. Відповідно до загальної тенденції роздержавлення, що проходила в Україні, радгосп "Вороньківський" перетворено на колективне спільне підприємство "Вороньків", радгосп "Дніпровський" став акціонерним товариством відкритого типу.
Імена багатьох відомих людей пов'язані з Вороньковом. Тут пройшли дитячі роки Шолом-Алейхема, класика єврейської літератури. Саме Вороньків так часто виступає потім у його творах (під вигаданою назвою Касрилівка) від єврейського "касрильник" – злидар ). Життю єврейської общини містечка присвячено цілий розділ його автобіографічної повісті "З ярмарку", де про Вороньків є такі слова: "...ніяке місто в світі не було таке миле його серцю, настільки миле, що він не може забути його і повік не забуде".
Бував у Воронькові відомий поет Павло Григорович Тичина у родині письменника Івана Омеляновича Коновала (Т. Вороньківський). Його донькам Поліні та Інні він присвятив кілька віршів. Один з них – "О панно Інно" став зразком найніжнішої лірики. У Воронькові народилися поети М. Карпенко, Б. Мамайсур, актриса, майстер художнього слова Катерина Бранка-Кривуцька.
Жовтневе (Жереб'ятин)
Село Вороньківської сільської ради. Розміщене в долині Дніпра, поблизу невеликої річки Павлівки. З півночі і північного сходу оточене лісом, західна і південна сторони відкриті до широких придніпровських лугів.
Археологічні знахідки поблизу села свідчать про присутність людини у цій місцевості з дуже давніх часів. Біля села виявлено поселення доби бронзи (середньодніпровської культури). Між селами Жовтневим і Процевом виявлено давньоруське поселення XII – XIV ст. За два км на північ від Жовтневого на березі стародавнього русла Дніпра знайдено залишки трупоспалюваного могильника доби бронзи.
Перша письмова згадка про село в історичних джерелах належить до 1522 року. Тоді село називалося Жереб'ятин. Назву пояснюють по-різному. Так, історик О. Стороженко вважав, що утворена вона від прізвища поселенця Жереб'як. Народні перекази свідчать, що в давні часи тут, на привільних дніпровських луках випасалися коні – жеребці для війська київського князя. Звідси назва. Інша легенда говорить про те, що поселенці розігрували між собою жереб, кому йти охороняти село. Від цього й пішла назва Жереб'ятин. Можливо, за давністю заснування Жереб'ятин міг би посперечатися із сусіднім Вороньковом, бо в описі Лівобережної України XV – XVII ст. знаходимо такі слова: "По верхній Карані до Дніпра волость Вороньковская (свыше 10 кв миль), принадлежавшая в 1525 году Лозкам под іменем "землі Жеребятинской", а в 1628 году – Олизарам". Тобто власна назва "Земля Жереб'ятинська" виникла раніше, ніж назва "Волость Вороньківська". Тут же згадані і найдавніші з відомих власників села – Лозки та Олізари. Як власність Лозків Жереб'ятин згадується також у" Реєстрі поборів землі Київської" під 1581 роком. У пізніші часи Жереб'ятин був власністю Берлів.
У часи литовсько польського панування через Жереб'ятин пролягав шлях втікачів з Правобережної України у задніпровські землі. Як видно з "Актів Люблінського трибуналу", багато селян-утікачів поселялися саме тут, у селі Жереб'ятині (також у деяких інших селах Бориспільщини): "Наиболее дают Борисполю выходцев Барышево, Іванково, Бежов...Черняхов, Селед, Ловков в Житомирском округе, Рогозову – Бежов, Жереб'ятину – Криницы".
За часів козаччини село Жереб'ятин відоме як військове вільне село, що, крім гетьманів і сотників, нікому більш не належало. Підпорядковувалося Вороньківській сотні Переяславського полку.
На початку XVIII ст. у селі налічувалося всього 7 дворів. Із встановленням волосного правління село підпорядковувалося Вороньківській волості. За списком населених місць Полтавської губернії 1859 року, у Жереб'ятині було 28 дворів і 240 жителів. У післяжовтневий період село Жереб'ятин було в складі Рогозівського району. За переписом 1926 року, в селі налічувалось 669 чоловік. З 1927 року село називається Жовтневе. 193.5 року в селі був вже колгосп ім. Ворошилова. Два роки село пробуло під окупацією (із вересня 1941 до вересня 1943 р.).
У 50-60 роки село відбудувалося.