-
Приймали присягу патрульні поліцейські Бориспільщини
У Борисполі, на центральній площі міста відбулась урочиста церемонія складання…
-
На Київщині очікується погіршення погодних умов
За прогнозами синоптиків, 25 березня на Київщині очікуються складні погодні…
-
У КОДА обговорили будівництво нової кільцевої дороги
За участі голови Київської обласної державної адміністрації Максима Мельничука, першого…
Інвестиційний паспорт
Шевченко зупинився у Тихона Кузьмовича Петруся
У пам'яті народу є такі сини, інтерес до яких з часом нітрохи не применшується, а навпаки – зростає. До таких належить Т.Г.Шевченко. Питання його зв'язків з Бориспільщиною цікавило багатьох шевченкознавців, які, простежуючи його шляхи-дороги по Україні, писали: проїжджав через Бориспіль. Отже, якщо проїжджав, то зупинявся і говорив з людьми, бачив і буденне і вражаюче. А побачене, звісно, відбилося у його творах.
У 1843-1847 рр., проїжджаючи через Бориспіль, Шевченко зупинився у Тихона Кузьмовича Петруся. Це був заможний міщанин, людина передових на той час поглядів, мав зв'язок із народниками, за що відбував покарання у Сибіру. Про гостювання поета знали усі покоління Петрусів. Завдяки їм цей факт став відомий широкому загалові.
Перебуваючи у Борисполі, Шевченко приходив на Петрусеву леваду, що на розвилці, проти теперішнього магазину. Тут був невеличкий ставок, обсаджений вербами. Розмовляючи з селянами, Тарас Григорович міг звернути увагу на занедбану садибу, що була через шлях навпроти Петрусевої левади, і розпитати про неї бориспільців. І вони розповідали про життя бориспільського сотника, який зганьбив честь своєї рідної дочки. За це його прокляли місцеві жителі. Проходячи повз його садибу, вони завжди остерігались його. А якщо хто хотів підкреслити, якою дорогою йшов, то говорив "ішов через двір проклятого сотника". Вже сотника не було серед живих, і його оселя довго стояла заваленою пусткою. Біля двору росли високі, стрункі тополі. Розповіді бориспільців вразили Шевченка і факти з життя бориспільського сотника лягли в основу поеми "Сотник", яку поет писав у 1849 р., перебуваючи на засланні. Вже першими рядками твору Шевченко вказує адресу, де відбувалась головна подія твору:
Чубинський Павло Платонович - етнограф, фольклорист, поет
Народився 27 січня 1839 року на хуторі, що нині входить у межі міста Борисполя поблизу Києва, в сім’ї бідного дворянина. Закінчив Другу Київську гімназію, навчався у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті. В студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з Т.Шевченком, М.Костомаровим. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий час живе на Чернігівщині, в селі Ропша. 1861 року захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» й одержує вчений ступінь кандидата правознавства. Повернувшись в Україну, впродовж 1861—1862 років пише статті для «Основи»: «Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові», «Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі», співпрацює у «Черниговском листке», де публікує матеріал «Декілька слів про значення казок, прислів’їв та пісень для криміналіста», та у «Киевских губернских ведомостях», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії» (1862). У цей час намагається відкрити безплатну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об’єдналися в Громаду, серед перших членів якої були П.Чубинський, В.Антонович, П.Житецький, Тадей Рильський та ін. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям».
Стасюк Микита Іванович
Народився в 1912 році в селі Велика Стариця (нині Бориспільського району Київської області) в селянській родині. Українець. Безпартійний. Працював у колгоспі.
У 1941 році призваний до лав Червоної Армії. У боях радянсько-німецької війни з липня 1941 року. Воював на Південно-Західному, Сталінградському, Воронезькому і 1-му Українському фронтах, спочатку рядовим сапером, потім командиром саперного відділення.
В жовтні 1943 року, коли війська 1-го Українського фронту переправлялися через Дніпро в районі Вишгорода, Стасюк командував групою понтонерів, що перевозила піхоту і техніку. Протягом п'яти діб на своєму понтоні він доставив на правий берег річки батальйон піхоти, дві мінометні роти, роту автоматників і дві гармати. У ніч з 1 на 2 жовтня, під час обстрілу переправи понтон Стасюка перекинувся, а два сусідніх потонули. Сержант організував порятунок поранених і особисто в ньому брав участь. 20 жовтня 1943 року Микита Іванович Стасюк загинув під час перевезення військ через Дніпро на Лютізький плацдарм.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 листопада 1943 року за мужність і відвагу, проявлені при форсуванні Дніпра сержантові Микиті Івановичу Стасюку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Нагороджений орденом Леніна, медалями «За бойові заслуги»,
Микола Петрович Прудкий
Народився 20 травня 1922 року в селі Дударків (нині Бориспільського району Київської області). Українець. Член КПРС з 1943 року. У 1938 році закінчив неповну середню школу і вступив до Ніжинського технікум механізації сільського господарства.
У 1940 році, після другого курсу, був призваний до лав Червоної Армії і його було направлено на навчання до танкового училища. У боях радянсько-німецької війни з березня 1942 року. Воював у 89-й танковій бригаді командиром розвідувального взводу.
Під час Курської битви (біля села Краснікове Орловської області) був важко поранений, але продовжував бій. Помер у медсанвзводі 16 липня 1943 року.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1944 року за мужність і героїзм, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками в дні Курського битви лейтенанту Миколі Петровичу Прудкому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Нагороджений орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями.