-
Приймали присягу патрульні поліцейські Бориспільщини
У Борисполі, на центральній площі міста відбулась урочиста церемонія складання…
-
На Київщині очікується погіршення погодних умов
За прогнозами синоптиків, 25 березня на Київщині очікуються складні погодні…
-
У КОДА обговорили будівництво нової кільцевої дороги
За участі голови Київської обласної державної адміністрації Максима Мельничука, першого…
Історія
Мирне (Головки)
Село Мирне розташоване на відстані 19,5 км у напрямку південного сходу від м. Борисполя поряд траси Київ – Черкаси.
Поселення скіфського періоду на території села знайшли археологи в 1974 році. Між селами Мирне та Тарасівка знайшли 2 не пограбовані скіфські поховання. В центрі одного поховання знаходився скелет молодої жінки. Біля її ніг скелет іншої жінки, очевидно служниці, яка супроводжувала господарку в потойбічний шлях. При розкопках в могилі були знайдені золоті сережки і намисто, бронзові наконечники для стріл, бронзове дзеркало, чорнолакова миска, глиняні прясла. В іншому кургані був похований скіфський воїн .Біля нього лежали залізний ніж з кістяною ручкою, металевий браслет, бронзові наконечники для стріл, фрагменти тканини від одягу.
Першими поселенцями на території сучасного села були вихідці з сусіднього села Старе, яким було зручніше обробляти землю на місці, а не їздити за 8-10 км від місця проживання. Віддаленість землі створювала багато незручностей по її обробітку, знижувала продуктивність і без того низької, ручної праці.
Для усунення цієї незручності житель с. Старе Юхим Іванович Головко (1872 р.н.) та його дружина Ганна Кирилівна (1882 р.н.) в 1916 році побудував на місці нинішнього дитячого садка с. Мирного невеличку хатку для тимчасового проживання в літній період. Це дало можливість більш своєчасно обробляти землю, яку Головко брав у оренду, і одержувати кращі врожаї. Головко мав одну пару волів, одного коня. Сіяв зернові культури і цукрові буряки. Буряки обробляли всією сім’єю, яка з дітьми складала 9 осіб. Діти влітку систематично, поряд з іншими роботами, збирали надокучливого бурякового довгоносика, який завдавав великих збитків буряковиробникам.
Осінню Головко конем возив буряки в с. Старе на завод, а звідти навантажував цукор і віз його в Бориспіль. І так кожного осіннього дня, незважаючи на негоду і бездоріжжя.
Згодом, наслідуючи позитивний приклад Ю.Головка, поблизу його хати поселилося ще декілька сімей з с. Любарці. Утворився малесенький хутір з 3 – 4 хат. Цей хутір по-місцевому, по прізвищу його першого поселенця, стали називати хутір „Головки”.
Напровесні 1930 року, коли проводилася колективізація сільського господарства і посилювалася класова боротьба, все сімейство Головків, а також інших жителів хутора було вислано в Архангельську область. Малих дітей забрали в інтернати, а дехто розбігся хто куди. Так закінчилася історія виникнення і знищення хутора Головки, але його назва ще довго жила в пам’яті людей навколишньої округи.
В 1989 році Юхим Головко був посмертно реабілітований. На території колишнього хутора „Головки”, за тривалий період, виросло нове сучасне село міського типу - Мирне, шлях якого був надто тривалий, тернистий і одночасно славний, трудовий і перспективний.
На місці хутора Головки було організовано радгоспне відділення, яке ввійшло до складу Старинського радгоспу, до складу якого вже входили Єрківецьке і Олександрівське відділення. Новоутворене відділення (його тоді називали „участок”) назвали „Центральним”, так як воно розміщувалося в центрі Старинського радгоспу. На території хутора збудовано 4 бараки (сучасне місце тракторного). В них жили робітники, був склад, майстерня. Люди займалися вирощуванням буряків. Була на відділенні своя техніка: трактори ХТЗ, «Універсал», сівалки, культиватори, снопов’язалки, жатки.
В 1934 році бурякорадгосп перепрофілювали на зернорадгосп, де вже займалися вирощуванням зернових культур.
В 1938 році радгосп мав м'ясо-молочний напрямок. З’явилися новобудови на «Центральному» : майстерня, кузня, баня, клуб.
При окупації 1941- 1943 р. фашистами радгоспних робочих примушували оброблять радгоспну землю, сіяти і збирати врожай сільськогосподарських культур на користь окупаційній владі. Люди, як могли, зволікали і саботували всі види робіт. В осінній період (вересень, жовтень місяці) 1941 року – на початку німецької окупації – на території Центрального відділення, зліва від існуючого тепер газобалонного складу, німці влаштували табір для військовополонених Червоної Армії. В полоні були переважно поранені бійці, які діставали рани в жорстоких боях в районі Старинського зернорадгоспу. Бої проходили між останніми оборонцями м. Києва, які з боями пробивались з оточення в напрямку на м. Харків і переважаючими силами німецьких військових частин. На Центральному відділенні, біля двохсот метрів за дитячим садком, у напрямку до траси, - стояла окремо хата. В цій хаті був військовий госпіталь для поранених бійців Червоної Армії. В зв’язку з воєнними діями в навколишній окрузі, постачання госпіталю продуктами і медикаментами проходило з перебоями. Радгоспні жителі хто як міг допомагали пораненим бійцям харчовими продуктами, лікувальними засобами та доглядом. Поранені бійці цього госпіталю, при німецькій окупації, були забрані в табір для військовополонених на території Центрального відділення. Умови життя в таборі були надто тяжкі. Бійці мерли від ран, голоду і холоду.
Відступаючи фашисти спалили всі будови до тла. Після визволення території від загарбників (осінь 1943 р.) на території сучасного автопарку жили військовополонені німці, які і відбудовували « Центральний».
В перші після військові роки відбудови радгоспу одноразово з розвитком рільництва, ферм великої рогатої худоби і свинарства за ініціативою директора Литвинця Григорія Михайловича було взято напрямок на розвиток індиківництва. По його переконанню індиківництво – одна з перспективних і високорентабельних галузей виробництва.
Спочатку завезли інкубаційні індичі яйця з Георгієвська Ставропольського краю, потім з одного із господарств Черкаської області, а в 1957 році завезли маточне стадо бронзових широкогрудих індиків з господарства „Березки” Московської області.
У відповідності з наказом Міністра промисловості молочних і м’ясних продуктів УРСР від 5 вересня 1955 року № 290 та наказу Головного Управління птахопереробної промисловості „ Укрголовптахопром” від 21 вересня 1955 року № 178 Старинський радгосп виділений із складу Бережанської птахофабрики і на базі радгоспу організована птахофабрика під назвою Старинська. Новоорганізована Старинська птахофабрика підпорядкувалась безпосередньо „ Укрголовптахопром” з 1 жовтня 1955 року.
Птахофабриці було поставлено завдання вирощувати індиків на м’ясо для потреб жителям м. Києва. Почало розквітати і село. Будувалися нові вулиці, зводилися багатоповерхові будинки, школа , дитячий садок, будинок культури, гуртожитки, село газифікували. Село жило соціалістичним життям.
І в 1969 році селу дають назву Мирне.
На початку 90- х років, в зв’язку з переходом на ринкову економіку, фабрика була доведена до банкрутства і вирощування індиків зупинилось. Життя в селі ледве жевріло. Та в 2001 році «Старинська птахофабрика» ввійшла до складу підприємства «Миронівський хлібопродукт» і змінила свій напрям діяльності на вирощування курятини і виробництво інкубаційного яйця. Очолив підприємство Зубчук Олександр Миколайович , який підняв село на новий ступінь розвитку.
Малі Єрківці
Малі Єрківці – найвіддаленіше село Бориспільського району. Знаходиться на відстані 35 км на південний схід від Борисполя, на пограниччі з землями Переяславщини.
Назва походить від імені Єрко. Засноване село 1929 року, утворилося внаслідок об'єднання хуторів. Спочатку тут було Єрковецьке відділення Старинської птахофабрики. У червні 1969 року село отримало назву Малі Єрківці (на відміну від Єрковець Переяслав-Хмельницького району).