-
Приймали присягу патрульні поліцейські Бориспільщини
У Борисполі, на центральній площі міста відбулась урочиста церемонія складання…
-
На Київщині очікується погіршення погодних умов
За прогнозами синоптиків, 25 березня на Київщині очікуються складні погодні…
-
У КОДА обговорили будівництво нової кільцевої дороги
За участі голови Київської обласної державної адміністрації Максима Мельничука, першого…
Історія села Проців
Проців
Село, центр сільської ради, розміщується за 20 км від районного центру та за 21 км від залізничної станції Бориспіль, за 15 км від автомагістралі Київ – Харків. Проців розташований неподалік від Канівського водосховища, на березі невеликої річки Павлівки оточений лісами та придніпровськими луками. Назва Проців, на думку дослідників, пішла від імені одного з перших поселенців – Проць, Прохор.
Село розташоване на місці, де виявлено кілька давніх поселень, що належать до різних історичних епох. Присутність людини тут простежується протягом кількох тисячоліть. У районі Процева та сусідньої Софіївки досліджувалось поселення Трипільської культури (IV – ІІІ тис. до н.е.). За 2,5 км на північний захід від села у Процівському лісі знаходиться давньоруське городище XII – XIII ст. Поряд виявлено селище того ж часу. Між селами Процевом та Жереб'ятином досліджено ще одне давньоруське поселення. На околицях Процева трапляються знахідки уламків посуду чорноліської культури.
В історичних документах післятатарського періоду село Процево вперше згадується під 1455 роком. З опису "Левобережная Україна" дізнаємося, що 1455 року "село Процево на річці Павлівці" було подароване боярину Олехну Сахновичу. Пізніше, починаючи з 1524 року, воно стало власністю Лозків, а з 1628 року – шляхтичів Олізарів.
У середині XVII ст. село відносилось до Вороньківської козацької сотні, а за гетьманування Скоропадського заволодів Процевом бориспільський священик Петро Русанович. У нього ж відібрали село ченці Київського Печерського монастиря. Вони володіли ним, доки село не перейшло у власність казни.
У 1729-1731 роках, як свідчать архівні документи, у Процеві було 26 дворів, 1859 року – 58 дворів і 770 жителів. У 1765-1769 роках село належало до Бориспільської сотні Київського полку, а із встановленням московського територіального поділу – до Вороньківської волості. Статистичні дані поч. XX ст. свідчать, що тоді Проців вже став доволі великим селом. На 1926 рік тут проживало 1542 чол. Процівська сільська рада Рогозівського району об'єднувала хутір Кудрі, комуну Ленінка, села Сальків, село Софіївку та лісову дачу "Процівська". Населення становило 2636 чол.
У Процеві було засноване одне з перших колективних господарств на території Бориспільського району – артіль "Колос" (1923 рік). Вона об'єднувала 15 родин з 44 їдцями. 1924 року селяни Процівської артілі "Колос" та Ревненської артілі "Не гуляй нива утворили нове спільне господарство – комуну ім. Леніна (згодом село Ленінівка). 1935 року у Процеві було вже 4 колгоспи: "ім. Сталіна", "ім. Шевченка", "ІІІ-й вирішальний", колгосп ім. Постишева.
Два роки – з 19 вересня 1941 по 24 вересня 1943 село перебувало під німецько-фашистською окупацією.
На 1971 рік Проців – центр сільської ради з населенням 2014 чол.
У селі діяли відділки радгоспу "Жданівський", що спеціалізувалися на виробництві молока та овочів.
Софіївка (Сальків)
У межі сучасного Процева увійшли Сальків і Софіївка, розташовані на схід від села. Раніше це були окремі, хоча й невеликі села, кожне з яких має свого історію.
Унікальні знахідки, виявлені на північно-західній околиці Софіївки, дали змогу археологам виділити з трипільської культури софіївський пізньотрипільський тип (Ш - П тис. до н. є.) Найбільшу кількість матеріалів дали дослідження пізньотрипільського поселення (пл. З га) та трупоспалювального могильника (150 поховань). Знайдено знаряддя праці з кременю, кераміку, глиняні жіночі фігурки, прясла.
Поблизу села досліджено поховання скіфського воїна (V ст. до н.е.). Найдавніші відомості про село Сальків датуються 1101 роком. Сальків згадується в Руському літописі як місце проведення мирних переговорів руських князів з половцями. "І сказали їм князі руські: "Якщо ви хочете миру, то зберімось кола Сакова"... і зустрілися вони коло города Сакова, і вчинили мир з половцями".
Близько 1455 року "селище Сальково з озерцем Липовим" було подароване за вірну службу боярину Олехну Сахновичу, а наприкінці XV ст, перейшло у власність шляхтичів Лозків.
За часів козаччини Сальків і Софіївка – села, що належали до Вороньківської козацької сотні. Як пише В. М'якотін у "Генеральном следствии о маетностях Перєяславского полка", "...села Саков й Зофиевка ...свободные войсковые, во владении ни в кого не бували".
З 1867 року Сальків і Софіївка підпорядковувалися Вороньківському волосному правлінню. За даними 1859 року, у Софіївці було 21 двір і 172 жителі, у Салькові – 70 дворів, 404 жителі. За цими ж відомостями у Салькові була православна церква.
За переписом 1926 року, села Сальків і Софієвка належали до Процівської сільської ради Рогозівського району. У Салькові на той час проживали 521 чоловік, у Софіївці – 508. На 1931 ріку у Софіївці існував колгосп ім. Сталіна, у Салькові "Червона хвиля" який згодом перейменовано в колгосп ім. Постишева. Під час Великої Вітчизняної війни села два роки перебували під окупацією. Уродженець Салькова І.Д. Кудря удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
У 70-ті роки обидва села віднесено до "неперспективних". З часом стали частиною Процева.