-
Приймали присягу патрульні поліцейські Бориспільщини
У Борисполі, на центральній площі міста відбулась урочиста церемонія складання…
-
На Київщині очікується погіршення погодних умов
За прогнозами синоптиків, 25 березня на Київщині очікуються складні погодні…
-
У КОДА обговорили будівництво нової кільцевої дороги
За участі голови Київської обласної державної адміністрації Максима Мельничука, першого…
Історія
Сошників
Село, центр сільської ради, розташоване за 35 км від районного центру та за 36 км від залізничної станції Бориспіль.
Сошників – одне з мальовничих подніпровських сіл Бориспільського району. Природа розкидала щедрою рукою свої багатства навкруг села – соснові й дубові ліси, невелика річка Карань, що колись була судноплавною, а трохи північніше від села – чи не найбільші в Бориспільському районі суцільні масиви родючих земель, з якими нерозривно була пов'язана доля численних поколінь сошниківців.
За народними переказами, село заснував козацький сотник. Спершу воно називалося Сотникове. Згодом ця назва змінилася на Сошників. У документах 1455 року згадується як "селище Сошників". За версією історика О. Стороженка, село отримало свою назву від імені першого жителя Сош, Сошко.
У середині XV ст., разом з багатьма іншими селами Лівобережжя, село було подароване київським князем Олельком Володимировичем боярину Олехну Сахновичу. Пізніше Сошників належав Марії Проскуриній-Сушанській та шляхтичам Лозкам.
За часів козаччини село як військова одиниця належало до Переяславської першої сотні (1765-1769 рр.), водночас було власністю Переяславського кафедрального монастиря. Було воно тоді зовсім невеликим – всього 53 двори.
Після встановлення нового територіального устрою на Лівобережній Україні, починаючи з 1867 року, Сошників підпорядковувався Ковалинському волосному правлінню. За відомостями 1859 року, у Сошникові налічувалося 168 дворів з 1423 жителями. Поступово зростало село. За даними перепису 1926 року, у Сошникові проживало 3150 чоловік, а разом з хуторами Сошниківської сільради Гути, Закаранці, Демиденково, Левади – 3296. 1926 року Сошників належав до Рогозівського району.
Перші колгоспи села "Іскра", "Перебудова" та "8 Березня" були в основному зерно-молочного напряму.
У роки голодомору (1932-33 рр.) у Сошникові померло від голоду 760 чоловік.
Німецько-фашистська окупація розпочалася для села 18 вересня 1941 року. Під час війни у Сошниківських і Старинських лісах діяв партизанський загін. 22 вересня 1943 року частини Радянської армії звільнили село від фашистів. У роки війни із Сошникова було відправлено в Німеччину 56 чоловік, фашисти закатували 7 жителів села. У братській могилі на території Сошникова захоронено 57 воїнів.
У післявоєнні роки господарство Сошникова було відділком радгоспу "Сошниківський" з центральною садибою в селі Старому. Відділок спеціалізувався на вирощуванні зернових, буряківництві та молочному тваринництві. У селі було два відділки Старинської птахофабрики, які спеціалізувалися на виробництві індичого м'яса.
Гусинці
До 1971 року на карті Бориспільського району значилося село Гусинці. 1971 року і жителі Гусинців були виселені, оскільки село підлягало затопленню водами Канівського моря.
З найдавніших відомостей про село є такі. 1812 року поміщик Гусинський спорудив на пущі лівого берега Дніпра цегляний завод і збудував церкву, яка достояла до нашого часу. Церква ця колись розміщувалася в центрі села Гусинці, а нині залишилася стояти на мілині Канівського водосховища.
У першій половині XIX ст. з 1826 року село належало поміщиці, штабкапітанші Іваненковій. У збірнику "Селянський рух на Україні" в 1826-1849 рр. повідомлялося про бунт селян Русинської економії проти цієї поміщиці.
За даними 1859 року Гусинці значаться як село власницьке. У ньому 74 двори і 385 жителів.
З 1867 року село належало до Ковалинського волосного правління.
У 20-30 роках XX ст. у селі діяла артіль "Лозовик", де сільські майстри виготовляли різноманітні вироби з лози: від звичайних кошиків до ажурного плетива крісел, стільців і дитячих колисок. Робітники артілі виробляли за рік понад 20 тисяч кошиків для радгоспів і колгоспів. Стільці, крісла, колиски відправляли в Бориспіль, Київ, Миколаїв, Донецьк, Херсон.
У роки війни село пробуло під окупацією з вересня 1941 до вересня 1943-го. Під час Київської визвольної операції восени 1943 року село Гусинці стало місцем дислокації 3-ої Гвардійської дивізії реактивної артилерії.
У Гусинцях були поховані два Герої Радянського Союзу – Олексій Олександрович Карташов та Джуманіяз Худайбергенов.
У зв'язку з побудовою та введенням у дію Канівського водосховища останки Героїв було перенесено у братську могилу села Головурова.
Немає села... Пороз'їжджалися хто куди його мешканці, викорчувано дубовий гай, затоплено, замулено багатогектарні сінокоси, знівечено будови села. Як німий докір людській байдужості, з усіх сторін затоплена водою, залишилася стояти на місці колишнього села Преображенська церква. Нині рішенням Сошниківської сільської ради ведеться відбудова духовної святині.